Там, де зараз гостей чекає невеликий салон з чудовими шпалерами, раніше був в'їзд до двору. «Сюди під'їжджали карети, щоб привезти гостей», — розповідає Улла Бернхард-Рäder, господиня цього, на перший погляд, непримітного виноробного господарства в центрі Фломборна. З вузької вулиці будинок виглядає непривітним, незначним, як будь-яке подвір'я в будь-якому селі в Рейнгессені. Яка помилка.

Двері відкриваються у прекрасний вестибюль у стилі модерн, а величні дерев'яні сходи ведуть до балюстради. Стіл для гостей накритий у їдальні в стилі модерн, побудованій у 1890 році та обставленій темними меблями. Крізь кольорове скло садових дверей на любовно накритий стіл падають останні промені сонця, що згасає золота осінь.

«Вчора ми зібрали останній рислінг», — каже син Філіпп Редер, — «його щойно пропустили через прес. Ходімо в льох!» Його мати лише посміхається. «У нас», — каже вона, — «гостей супроводжують усюди». У виноробні «Бернхард-Редер» можна повністю зануритися у світ вина — саме за це вони й отримали тут премію Great Wine Capitals у 2016 році. Дегустація тут — це не просто пробування вина за столом, де хтось щось розповідає про вино.

Совіньйон Блан ми дегустуємо в колишній корівнику — типовій для Rheinhessen «коров’ячій капелі» з кам’яним хрестовим склепінням. Сьогодні старий корівник — це чудово оформлена винотека з вином, винним жмихом і винним желе, яке завтра подадуть на сніданок. «Ми хочемо показати, який смак має Rheinhessen», — сказала мама Улла. Традиційна майнцська страва «Век, Воршт і Вой» тут обов’язково має бути присутньою.

Для пізнього бургундського вина ми спускаємося в старий склепінчастий льох, побудований в 1835 році, де досі стоїть низка старих резервуарів для вина, армованих скловолокном. «Вони добре підходять для червоного вина, пропускають більше повітря, ніж нержавіюча сталь», – каже Філіп: «Я люблю спускатися сюди з гостями, для них це набагато цікавіше».

Резервуари з склопластику незабаром поступляться місцем бочкам для витримки вина. У Bernhard-Räder зберігають старі традиції і водночас відкриті для нового. З 2011 року виноробнею займається син Філіпп Рядер, а в 2010 році родина перевела всі свої 25 гектарів на органічне виноградарство. «Гербіциди та пестициди шкодять ґрунту», — каже Філіп, тепер виноград росте повільніше, але стабільніше. «Все набагато більш збалансоване», — каже Філіп, вина довго зберігаються, їх можна пити довше. «Більш автентичні», — додає мати Улла, «можливо, також більш округлі та природні на смак».

У 1987 році Улла Бернхард та її чоловік Рюдігер Редер перевели виноробню в основному на продаж вина в пляшках, а з падінням Берлінської стіни вони знову почали активно розвиватися: раптом з'явилися зв'язки з Хемніцем, друзі, клієнти там – і вони хотіли побачити, звідки походить вино. Тож у 1991 році Бернхард-Рäder почали з перших гостьових кімнат, «це було просто необхідно», – каже Улла. П'ять гостьових кімнат сьогодні відображають кольори Рейнгессена і атмосферу виноробства, апартаменти для відпочинку присвячені тітці Йоханні, меблі якої визначають вигляд маленьких, затишних кімнат.

З моменту будівництва першого будинку в 1818 році виноробня завжди передавалася у спадок жінкам. Фундамент, однак, старший: товсті середньовічні стіни ведуть нас у сад. «Тут колись стояла вежа», розповідає Улла, «наші предки будували на стінах замку». За проходом відкривається широкий, прекрасний сад, де ми п'ємо рожеве вино поруч із полуницями. Тут є грядки з чайними травами, травами до м'яса та овочів – і з квітами Бак.

Наступне вино наливають біля Summstein, високої колони, в якій невелике кругле склепіння відбиває гучний звук. «Коли ви потрапляєте в правильний тон, камінь починає говорити», — каже Улла, і дійсно: це працює. «Смак, запах, зір і слух — ми хочемо задіяти всі органи чуття», — з посмішкою каже моя господиня. Поруч із садом зараз будується новий винний льох, у 2017 році тут має розпочатися виробництво. Велике плоске вікно дозволить дивитися з саду прямо в льох — і назад. «Це частина нашого проекту», — каже Улла: «Скляний винний завод».