Хроніка пожежної команди Майнца
У багатьох німецьких міських архівах можна знайти пожежні правила, що датуються ще 15-16 століттями. Люди того часу дуже боялися пожеж з різних причин: щільна забудова міст, використання дерева та соломи як будівельних матеріалів, використання відкритого вогню та світла, а також обмежені можливості організованої боротьби з пожежами.
Часто достатньо було однієї маленької іскри, щоб перетворити цілі квартали на попіл. Тому міська влада завжди намагалася вжити заходів для запобігання пожежам.
Протягом багатьох століть у Майнці з простих правил пожежної безпеки, від публічного зберігання шкіряних відер і гаків для руйнування будівель до доставки пожежних насосів громадянами, розвинулася потужна і сучасна пожежна служба.
Початки (15 - 18 століття)
У Майнці ніхто не був виключений з заходів щодо запобігання пожежам. Перший «Положення про заворушення та пожежі» Майнца від 1494 року регулювало готовність до дій у разі пожежі, а також готовність міста до оборони у разі нападу або заворушень. Навіть духовенство неодноразово залучалося архієпископом до нічних варт. За гасіння пожеж відповідали, зокрема, майстри-ремісники зі своїми підмайстрами, а за встановлення драбин — сажотруси та покрівельники (покривальники шиферу). За доставку води для гасіння пожеж відповідали церковні ордени, яким допомагали єврейське населення та повії. Барбери зі своїми служницями та прислугою мали піклуватися про потерпілих. Кожна гільдія повинна була мати принаймні вісім шкіряних відер для гасіння пожеж. Майстер гільдії був відповідальний за те, щоб їх принесли на місце пожежі.
У першій половині XVI століття, коли маркграф Альбрехт Бранденбурзький (1490–1545) окупував місто Майнц, було переглянуто Положення про заворушення та пожежі. Більше ніж 100 років потому, у 1660 році, у Новому міському регламенті за курфюрста Йогана Філіпа фон Шенборна (1605–1673) було встановлено, що обладнання, необхідне для боротьби з пожежами, має ретельно зберігатися у визначених місцях і надаватися у разі надзвичайної ситуації, а кожен громадянин повинен знати, що йому робити.
Перший пожежний регламент, який у Майнці не лише оголошували публічно, а й надрукували тиражем у кілька тисяч примірників та роздали населенню, був виданий курфюрстом Йоганом Фрідріхом Карлом фон Оштайном (1689–1763) у середині XVIII століття. У цьому пожежному регламенті також було чітко вказано обладнання для боротьби з пожежами: 28 великих пожежних гаків, 6 малих пожежних гаків, 38 драбин та 5 пожежних мотузок. Натомість кількість шкіряних відер та бочок, необхідних для гасіння, не була вказана.
Також надзвичайно складним було оповіщення про спалах пожежі. На вежах Стефана та Квінтіна цілодобово чергували сторожі (також відомі як вежеві вартові або вежеві трубачі), які стежили за появою пожеж. Побачивши пожежу, вони повинні були дзвонити у дзвони, а вдень вивішувати червоний прапор, а вночі — ліхтар у напрямку місця пожежі. Спеціально призначені пожежні бігуни повинні були бігти до веж, щоб дізнатися про точне місце пожежі. Після цього про пожежу повідомляли всім голосно, викрикуючи це на вулицях і в провулках. Крім того, військових закликали повідомляти населення про спалах пожежі за допомогою барабанного бою та сигнальних пострілів з гармати з цитаделі, щоб пожежні команди могли зібратися у призначених для цього місцях.
Майнц, як місто-гарнізон, яке протягом століть неодноразово ставало ареною військових конфліктів і в стінах якого постійно змінювалися війська різних національностей, був особливо вразливий до пожеж.
Заснування добровільної пожежної команди Майнца (1849)
7 квітня 1803 року префект Жанбон Сен-Андре (1749–1813) видав вже дуже детальний пожежний регламент для міста Майнца, згідно з яким кожен громадянин був зобов’язаний надавати допомогу в разі пожежі. Пожежні насоси були розподілені між шістьма різними локаціями. З-поміж ремісників, переважно каменярів, мулярів, теслярів та покрівельників, були сформовані професійні роти. Вони, у свою чергу, поділялися на бригади.
Під час гасіння пожеж третина пожежних бригад завжди залишалася в резерві. Кожній роті було виділено певну ділянку, і кожна ділянка мала своє місце збору у разі виникнення пожежі. На той час у Майнці було 1 152 пожежних відра, 19 пожежних насосів, 49 драбин та 42 пожежних гаків. Довжина пожежного шланга становила 1 380 «шух» (приблизно 400 метрів).
Щоб спонукати пожежні команди до максимальної швидкості у разі виникнення пожежі, за кожну пожежну моторну машину, яка першою прибувала на місце пожежі, виплачувалася премія у розмірі 10 франків. Оскільки багато громадян намагалися ухилитися від своїх обов'язків, а інші під час виїздів на виклики не виявляли бажаної енергії та завзяття, вже в першій половині 19 століття в Майнці замислилися над тим, щоб взяти на службу 48 ремісників, щоб зробити їх професійними пожежниками. Однак ця ідея провалилася через високу вартість.
Так накопичувалися недоліки та скарги, і на кожному засіданні міської ради знову обговорювалася проблема відсутності організації у сфері пожежної безпеки, спочатку без досягнення відчутних результатів. У протоколі одного з таких засідань 1841 року можна прочитати, що під час виїздів на виклики бракувало регулярного керівництва, кожен хотів командувати, а ніхто не хотів слухатися, і людей доводилося змушувати силою. Навіть на засіданні карнавального товариства під час карнавальної кампанії 1845 року лунали думки, що «...найкращими пожежними частинами в Майнці є винні погреби».
Тож у липні 1845 року члени міської ради були дуже задоволені пропозицією голів двох майнцських гімнастичних клубів, які запропонували набирати пожежні команди з активних членів цих клубів. Викладачі гімнастики Франц Мемпель та Едуард Мюллер отримали від міста пожежні насоси та доручення навчити цьому членів гімнастичних клубів, якими вони керували. Однак старі обов’язкові бригади продовжували існувати відповідно до пожежного розпорядку 1815 року, що все ще був чинним. Кількість добровольців становила приблизно 350 осіб, які приблизно рівномірно розподілилися між обома гімнастичними клубами. Вже 19 грудня 1845 року корпус Мемпеля провів загальні навчання з використання пожежних шлангів у присутності майже всіх цивільних і військових властей та великої кількості глядачів біля тодішньої реальної школи на Штейнгассе. Це справило позитивне враження на глядачів.
Успішна діяльність гімнастів у сфері пожежогасіння стала важливим етапом на шляху до створення добровільної пожежної бригади Майнца. Однак через політичні заворушення та демократичні рухи в Німеччині, в яких значну роль відігравали гімнастичні клуби, добровільна пожежна команда Майнца була заснована лише чотири роки по тому, в жовтні 1849 року, майстром-сажотсусом Карлом Вайзером (1811 – 1865). Вайзер отримав освіту в паризькій пожежній службі. 26 жовтня 1849 року його призначили технічним директором, і під його керівництвом пожежна служба Майнца стрімко розвивалася, поки нарешті не налічувала понад 140 осіб і 16 пожежних насосів. Нові підйомні пристрої витіснили старі громіздкі пожежні драбини та гаки. Вайзер навіть зумів забезпечити підрозділ єдиною формою та організувати регулярне навчання. Ті, хто хотів стати пожежником, записувалися добровольцями, але зобов'язувалися прослужити щонайменше п'ять років.
Своє перше велике випробування добровільна пожежна команда пройшла 18 листопада 1857 року, коли о 14:45 вечора порохова вежа Майнца вибухнула внаслідок вибуху понад 200 центнерів вибухівки та багатьох гранат, знищивши цілий район міста (Кестріх). В результаті загинули 153 людини, сотні отримали важкі травми, а тисячі — легкі. Пожежники працювали цілодобово, щоб врятувати з-під руїн зруйнованих будинків живих і витягнути тіла загиблих, а також загасити численні пожежі, що раз по раз спалахували.
1 січня 1864 року в Майнці вперше була створена нічна пожежна частина. Таким чином була забезпечена цілодобова готовність пожежної служби. Крім того, були зроблені висновки з того факту, що під час попередніх пожеж завжди бракувало води для гасіння. Спочатку лише в обмеженій зоні було прокладено підземні трубопроводи з гідрантами, з яких можна було брати воду для гасіння пожеж.
Під час рятувальних та евакуаційних робіт після вибуху порохової вежі пожежна служба Майнца заслужила велику пошану. Важливість протипожежного захисту проявилася також у тому, що новостворена добровільна пожежна служба Майнца відтепер підпорядковувалася «безпосередній владі мера». Розвиток пожежної служби та, разом з нею, пожежної справи міста Майнца відтепер відбувався спокійно та стабільно під перевіреним керівництвом Карла Вайзера. Він підготував здібних пожежних командирів та добре навчену команду, подбав про вдосконалення обладнання та придбав зручні пожежні насоси. Карл Вайзер також спробував себе як автор і проілюстрував свій текст власними малюнками. Його праця «Німецька пожежна служба», посібник з питань пожежогасіння, вийшла у Майнці в 1855 році і була однією з перших та найдокладніших у цій галузі.
Тепер пожежні команди були засновані й в інших німецьких містах. Так, вже з 1 по 3 вересня 1860 року в Майнці відбувся IV Німецький день пожежної служби за участю 45 пожежних команд.
16 червня 1865 року Карл Вайзер загинув під час пожежі в столярній майстерні на Гаугассе, 75. Гасіння пожежі дало швидкі результати, не в останню чергу завдяки новим водопровідним трубам. Командир Вайзер пішов додому, щоб переодягтися з мокрого одягу та поснідати. Потім він повернувся на місце події, оскільки ще потрібно було знести димар. Вайзер сам керував цією небезпечною роботою, стоячи на карнизі, і загинув під уламками димаря, що обвалився. Хірург міг лише констатувати його смерть.
Біля його могили стояли не тільки його товариші по пожежній службі та друзі. Жителі Майнца також глибоко переживали смерть Карла Вайзера. Його наступником було призначено його брата, Матіаса Вайзера, який намагався зберегти та закріпити досягнуте.
Лише в останній чверті минулого століття в багатьох сферах спостерігалося жваве зростання, у вир якого потрапила й пожежна служба Майнца. Активна будівельна діяльність у Майнці, стрімке розширення міста, зростання населення і, відповідно, постійне збільшення кількості викликів змусили керівництво розширити та модернізувати обладнання пожежної служби. Це зрештою призвело до збільшення її чисельності. Якщо у 1882 році кількість гідрантів становила ще 52, то до 1899 року їхня кількість зросла до 869. Крім того, у період з 1882 по 1899 рік кількість пунктів пожежної сигналізації зросла з семи до 23, а запас пожежних шлангів — з 892 м до 5 097 м.
У 1874 році було урочисто відзначено 25-річний ювілей пожежної служби Майнца. Чотири роки по тому було прийнято новий регламент пожежної служби Майнца, розроблений Крістіаном Веєм, якого в 1875 році призначили директором пожежної служби. Його наступником у 1882 році став архітектор Фріц Прікен.
Подальший розвиток у професійну пожежну команду (1906)
Загальна тенденція до зростання та розвиток пожежної служби продовжилися і на початку 20 століття. Таким чином, політики Майнца були змушені наслідувати приклад інших міст і заснувати професійну пожежну службу.
1 квітня 1906 року вважається датою заснування професійної пожежної служби Майнца. Уже в серпні 1903 року міська рада призначила інженера Антона Дарапського (1869–1918), який з 1896 року працював в управлінні машинобудування, наступником померлого директора пожежної служби Фріца Прикена. Восени 1903 року Дарапський пройшов стажування в пожежній службі Кельна і в 1904 році почав працювати директором пожежної служби Майнца, але до своєї смерті в 1918 році залишався приписаним до Управління машинобудування.
Спочатку шість професійних пожежників, набраних з лав добровільної пожежної бригади, підпорядковувалися командуванню міського пожежного сержанта Якоба Лейшнера (1869 – 1929). У розпорядженні новоствореної професійної пожежної команди були електромобіль для перевезення персоналу, а з 1910 року – також електрична висувна драбина довжиною 15 метрів.
Якоб Лейшнер з 19 років був добровільним пожежником, а з 1892 року вів магазин шпалер у Майнці. У 1906 році Лейшнер оселився у виділеному йому офісному приміщенні та службовій квартирі на 2-му поверсі будинку за адресою Neubrunnenstraße, 13. З того часу ця муніципальна будівля слугувала пожежною частиною № 1; але водночас і як адміністрація акцизного управління та поліцейський відділок. Професійна пожежна служба утримувала свої приміщення на вулиці Нойбрунненштрассе в Старому місті до 1962 року, поки не стало можливим переїхати до нової будівлі на Барбароссарингу (Нове місто). Після цього пожежну станцію на вулиці Нойбрунненштрассе використовувала добровільна пожежна служба міста Майнц. Якоб Лейшнер тимчасово керував добровільною пожежною службою та постійною пожежною станцією протягом двох років після смерті Дарапського в 1918 році, доки міський архітектор Альберт Ноель не був призначений на посаду директора пожежної служби на повний робочий день.
13 січня 1929 року Якоб Лейшнер загинув під час виконання службових обов’язків під час пожежі у французькому автосалоні на Валльштрассе. Припускаючи, що в залі ще перебувають люди, Лейшнер та його помічник, старший пожежник Адольф Гентіл, увірвалися до будівлі через ворота. У той самий момент обвалилася фронтонна стіна і поховала обох. Інспектор пожежної служби Лейшнер загинув на місці, старший пожежник Гентіль помер кілька днів по тому в міській лікарні від важких травм. Під час пожежі, яка тривала до наступного дня, вогню також стали жертвами 100 автомобілів. Вулиця, на якій розташована будівля пожежної частини № 1 (Бретценхайм), нагадує про першого професійного пожежного сержанта міста Майнца.
20 століття
З роками місто Майнц розширювалося за рахунок приєднання передмість Момбах, Кастель, Амонебург і Костхайм. У зв’язку з цим завдання пожежної служби також стали більш масштабними. Після Першої світової війни чисельність особового складу вже становила 24 особи. Вони більше не працювали за трудовим договором, а перебували на державній службі.
Після того, як Лейшнер протягом двох років тимчасово виконував обов'язки керівника професійної пожежної служби, у 1920 році його наступником став міський архітектор Альберт Ноель, якого через два роки призначили штатним директором пожежної служби. Ноель керував професійною пожежною службою Майнца понад двадцять років, аж до квітня 1943 року. Протягом цього часу він прагнув модернізувати обладнання відповідно до останніх технічних досягнень. До цього належала й сучасна система пожежної сигналізації.
23 листопада 1938 року Закон про пожежну службу передбачив включення професійної пожежної служби Майнца до складу поліцейської організації. Відтепер вона отримала назву «пожежна поліція», а пожежники стали поліцейськими. Так, наприклад, начальник пожежної служби Ноель як командир пожежної поліції мав звання майора.
З початком Другої світової війни для підвищення боєготовності професійну пожежну службу Майнца було розділено на двійки з пожежними машинами, що складалися з водія та інженера, і розподілено їх по всій території міста. Метою було забезпечити можливість швидкого гасіння пожеж у пожежонебезпечних будівлях після атак. Основними об'єктами оперативного реагування були окружна адміністрація на Шіллерштрассе, театр, Нойштадт та заводи MAN у Густавсбурзі. Вже через рік ці двійки були розформовані через неефективність, а всіх пожежників відправили назад до головної пожежної частини на Нойбрунненштрассе.
На початку 1940 року для гасіння пожеж на території міста Майнц спочатку було доступно лише один невеликий пожежний загін для Старого міста та один більший пожежний загін для Нового міста. З 1944 року до руйнівного 27 лютого 1945 року професійна пожежна служба (пожежна поліція) зарекомендувала себе в багатьох масштабних операціях, у тому числі в околицях Майнца, і мала загальну чисельність 65 пожежників, з них сім офіцерів. Керівником пожежної поліції з 1943 року був майор Ернст Кірхнер. Середній вік становив 49 років. Через безперервні пожежні виїзди без відпочинку та відпусток кількість втрат через хвороби та травми стрімко зросла до 20 % від чисельності особового складу. У 1944 році пожежна поліція Майнца мала в своєму розпорядженні одинадцять важких пожежних автомобілів LF25, три середніх пожежних автомобілі LF15 і шість легких пожежних автомобілів LF8, а також достатню кількість шлангів. 1 200 м труб із швидким з'єднанням, так званих труб Ланінгера, хоча й були в наявності, але не могли бути перевезені через відсутність транспортних причепів.
На вулиці Єгерштрассе, 33 та в Золльхафені розташовувалася перша та найчисленніша чергова група пожежної поліції, що налічувала 120 осіб. Сюди на початку війни були зібрані всі, кого вважали політично ненадійними. Друга чергова бригада була розміщена в Цитаделі та на вулиці Нойбрунненштрассе; третя чергова бригада перебувала в Кастелі, у спортивному залі та в школі пожежників. Для виїзних операцій залучалися лише 1-а та 3-я чергові бригади. Пряму підтримку під час своїх виїздів майнцська пожежна поліція отримувала від заводських пожежних частин вагонобудівного заводу в Момбаху, фірми Werner & Mertz (Erdal-Werke), заводу Blendax та добре оснащеної заводської пожежної частини заводу MAN у Густавсбурзі з численними пожежними машинами. До них додалися ще дев'ять добровільних пожежних бригад міської території та 25 добровільних пожежних бригад округу Майнц. Після повітряних нальотів повітряне командування XII сповістило всі 40 великих пожежних бригад у радіусі 100 км: від Бінгена до Франкфурта, від Бад-Кройцнаха до Мангайма пожежні бригади поспішали до місць своїх виїздів.
З початком повітряних атак на Майнц забезпечення водою для гасіння стало головною проблемою пожежної служби, незважаючи на безпосередню близькість до Рейну та Майна. Наприкінці 1944 року в межах міста для боротьби з пожежами як водозабірні пункти було доступно 11 пожежних колодязів, 19 цистерн, 13 пожежних ставків та 5 підвалів руїн місткістю від 500 до 1 500 м³. Для будівництва цих споруд пожежна служба щодня мала виділяти 60 осіб. Метою було створити багато невеликих водозабірних пунктів, щоб швидко мати достатньо води для гасіння пожеж на початковій стадії, щоб вони не переросли у великі пожежі. За будь-яких обставин хотіли уникнути транспортування води на великі відстані з Рейну, оскільки цей захід вимагав занадто багато матеріалів та персоналу.
Під час руйнівних повітряних нальотів 27 лютого 1945 року всі три пожежні бригади Майнца були задіяні. Поки пожежні підрозділи з округу, які отримали сигнал тривоги, гасили невеликі пожежі вздовж під’їзних доріг, у центрі міста у вогні стояли цілі квартали. Незважаючи на всю готовність до дій та вміння імпровізувати, рятувальні команди не змогли запобігти тому, що найбільш постраждала територія в районі Флахсмаркт, Шустерштрассе, Хефхен, Людвігштрассе, Шиллерплац, Міттлере Блейхе та Рейнштрассе в основному згоріла. Служба лоцманів була недієздатною через масштаби події. Добровольчі пожежні команди з Нірштайна та Оппенгайма, які випадково проїжджали повз собор, загасили палаючу крокву і таким чином врятували символ Майнца. Безкорислива допомога пожежників коштувала майнцській пожежній поліції двох людських життів. Крім того, троє пожежників з добровільної пожежної команди Майнц-Хехтсхайм загинули під завалами стіни будинку на Шустерштрассе. Наприкінці війни, ще в березні 1945 року, деяких професійних пожежників, яким ще не виповнилося 50 років, озброїли та задіяли для охорони промислових об’єктів. Але вже за кілька днів, коли американці увійшли до Майнца, їхня відрядження у військову сферу закінчилося. Після цього, як і всюди в Німеччині, перед ними стояло завдання нового початку та відбудови з нуля. На той час професійна пожежна служба Майнца налічувала 45 осіб. Оскільки пожежна станція та відповідні майстерні й гаражі були здебільшого зруйновані бомбами та згоріли, спочатку довелося самостійно створювати терміново необхідні приміщення. До цього додалися труднощі з придбанням матеріалів, у тому числі для оперативних автомобілів, які потребували значного ремонту. Ситуацію ускладнювало старіння кадрів професійної пожежної служби, оскільки молоді чоловіки, якщо вони не загинули на фронті, перебували в полоні.
Лише з набранням чинності «Закону про протипожежну охорону Рейнланд-Пфальцу» від 11 березня 1949 року знову з’явилася правова основа для належного забезпечення протипожежної безпеки. Оскільки економіка, промисловість і торгівля відроджувалися з руїн, цей підйом позитивно вплинув на всі сфери життя. У той час професійну пожежну службу Майнца очолював інженер-пожежник Леопольд Гланнер.
Незабаром після 50-річчя професійної пожежної служби було розроблено плани будівництва нової пожежної частини. Для цього було виділено ділянку на місці колишнього плацу казарм «Аліса» на перетині Барбароссарінг та Гольштейнштрассе. Будівельні роботи розпочалися в листопаді 1959 року. Урочисте відкриття нової пожежної станції відбулося 30 червня 1962 року.
Поки обов’язки професійної пожежної служби тимчасово виконував керівник будівельної поліції, пан Рудольф Акер, з 1959 року керівником професійної пожежної служби став Ернст Ульріх. Саме йому, зокрема, слід завдячувати тому, що на початку 60-х років парк транспортних засобів пожежної служби Майнца був значною мірою оновлений.
З 1968 року новий район Лерхенберг і об'єкти Другого німецького телебачення ставали все більшими. До цього додалося приєднання шести нових районів міста. Щоб забезпечити їх захист, через занадто велику відстань до головної пожежної станції (Neubrunnenstraße) і пов'язані з цим тривалі часи доїзду, 18 червня 1968 року було розпочато будівництво додаткової пожежної станції на Лерхенберзі (Wedekindstraße). Пожежна станція, колишній тир, була збудована в основному власними силами. Професійні пожежники вже в перші роки пропрацювали близько 20 000 годин. У 1971 році додаткова пожежна станція почала функціонувати.
З початку 1977 року почав діяти новий закон про служби екстреної допомоги, який виключив професійну пожежну службу з кола організацій, що надають екстрену допомогу. Таким чином, три організації, що працюють у сфері екстреної допомоги — ASB, DRK та MHD — отримали по одному автомобілю швидкої допомоги з парку професійної пожежної служби. У зв'язку зі скасуванням виїздів карет швидкої допомоги загальна кількість виїздів професійної пожежної служби також зменшилася.
У 1973 році старшого пожежного радника Ульріха на посаді керівника професійної пожежної служби замінив його заступник Ернст Хорнебер. У 1980 році він пішов на пенсію, обіймаючи посаду директора пожежної служби. Його наступником став пожежний радник Готхард Пассет, який перейшов із професійної пожежної служби Франкфурта-на-Майні.
Через постійно зростаючі вимоги до пожежної служби щодо захисту та безпеки населення Майнца, виникла необхідність побудувати другу велику пожежну станцію на заміну пожежній станції на Лерхенберзі. Зокрема, розширення території в передмістях Майнца та експансія в університетській та промисловій зонах робили дотримання встановленого законом базового часу виїзду на виклик у 8 хвилин дедалі складнішим. Через збільшення чисельності персоналу, пов'язане з розширенням міста, з 70 пожежників у пожежній частині, побудованій у 1962 році на Барбароссарингу, до майже 200 співробітників, будівництво нової споруди стало необхідним. Нова пожежна станція в Бретценхаймі була введена в експлуатацію 4 травня 1992 року після закладення першого каменю (5 липня 1989 року) та урочистого завершення будівництва (9 липня 1990 року).
З будівництвом нової споруди територія міста також була поділена на дві нові зони виїзду або відповідальності. Відтепер пожежна станція № 1 розташовувалася в Бретценхаймі, а пожежна станція № 2 — у Нойштадті.
31 липня 1996 року Готтард Пассет пішов на пенсію з посади головного пожежного директора. Його наступником став головний пожежний директор Отто Ауг. 31 березня 2002 року пан Ауг пішов на пенсію.
2000-ні до сьогодні
У 2007 році федеральний уряд вніс чергові зміни до своєї стратегії підтримки земель у рамках розширеної системи цивільного захисту, з одного боку, через відсутність військової загрози, а з іншого — через нові терористичні загрози. Ця підтримка надавалася у сферах «масового надходження постраждалих» та «CBRN-загроз (хімічних, біологічних, радіологічних та ядерних загроз)» за допомогою стандартизованого обладнання, а на наступному етапі — за допомогою підрозділів, призначених для надання міжрегіональної допомоги, а також у вигляді компонентів підтримки у сфері протипожежного захисту, медичного та соціального обслуговування.
Сьогодні федеральний уряд підтримує лише THV як власну організацію. Однак
він також спільно з організаціями допомоги створює Медичну оперативну групу (MTF). Вона повинна мати можливість діяти на всій території країни у разі масштабних катастроф.
Майнц отримав від федерального уряду в якості доповнення до MTF медичний автомобіль та KTW 4. Після пошкодження коробки передач KTW 4 був переданий місту, відремонтований та переданий Німецькому Червоному Хресту (DRK) для подальшого використання. З 2025 року DRK більше не потребує цього автомобіля, і відтоді він перебуває у розпорядженні SEG-V.
Наразі в Майнці є 7 автомобілів федерального значення. Оскільки муніципалітети не можуть самостійно компенсувати цей дефіцит через загальну складну фінансову ситуацію, з 2007 року федеральна земля запровадила програму фінансування, за якою автомобілі служб медичної допомоги, догляду та харчування на 40 % субсидуються федеральною землею.
У 2010 році для організації «Мальтезер» було придбано вживану машину швидкої допомоги. У 2011 році додався другий транспортний засіб — машина швидкої допомоги для організації «ЮХ».
У 2019 році було придбано транспортний засіб для групи «СЕГ-Б» організації «ДЛРГ». Він був на 100 % профінансований містом Майнц і переданий в користування організації «ДЛРГ».
23 березня 2025 року місто Майнц передало чотири нові, надсучасні машини швидкої допомоги (NKTW) загальною вартістю 840 000 євро організаціям допомоги ASB, DRK, Malteser та Johanniter. Транспортні засоби, представлені на площі Лібфрауенплац, призначені для цивільного захисту та оснащені повним медичним обладнанням. У планах — ще 21 автомобіль.
Після трагедії в Рамштайні було визнано необхідність кваліфікованої психосоціальної допомоги як для постраждалих, так і для тих, хто надає допомогу, і поступово її було налагоджено. У 2000 році в Майнці було створено групу кризового втручання, до складу якої увійшли медичні працівники швидкої допомоги, що пройшли відповідну підготовку.
Майже одночасно була створена Екуменічна служба душпастирської допомоги в надзвичайних ситуаціях — група з близько 25 протестантських і католицьких душпастирів, які уповноважені своїми церквами на цю службу та забезпечують цілодобову готовність до викликів. Їхнє завдання — підтримувати та супроводжувати людей у гострих особистих надзвичайних ситуаціях, а також надавати їм людську та душпастирську турботу й опіку. За потреби вони інформують постраждалих про інші відповідні можливості отримання професійної допомоги та допомагають зробити перші кроки в цьому напрямку.
З огляду на свої інші різноманітні завдання, Бундесвер, маючи у своєму розпорядженні кадрові та матеріальні ресурси, в принципі готовий брати участь і в масштабних операціях з ліквідації наслідків катастроф. У минулому структури всередині Бундесверу, сфери відповідальності та контактні особи часто були непрозорими для цивільних органів влади. У 2006 році для кожної районної та міської адміністрації було створено районне зв’язкове командування (KVK), яке складається з 10–12 досвідчених резервістів, які добре знають місцевість, і є контактною особою з усіх питань цивільно-військового співробітництва. Зокрема, під час операцій та навчань вони повинні інформувати керівництво з питань захисту від катастроф та/або адміністративний штаб у Майнці про можливості надання допомоги з боку Бундесверу, надавати консультації, а також, за необхідності, координувати військову підтримку.
Професійне навантаження на багатьох добровольців, а також відсутність обладнання через фінансові обмеження призвели до того, що боєготовність чотирьох груп швидкого реагування медичної допомоги більше не могла бути гарантована в будь-який час. Більш тісна співпраця між організаціями була вкрай необхідною, тому тепер дві організації (ASB/JUH та DRK/MHD) утворюють одну групу швидкого реагування. Це стало приводом для розширення чудової співпраці з адміністрацією округу Майнц-Бінген щодо утримання групи керівників швидкої медичної допомоги та групи організаційних керівників також на групи швидкого реагування з медичного забезпечення, оскільки завдяки двом таким групам у окрузі вдалося зберегти існуючий рівень безпеки в цій сфері. План оповіщення та реагування у сфері охорони здоров’я, який був спільно розроблений обома адміністраціями, всебічно регулює надання медичної, рятувальної, санітарної та доглядової допомоги.
З рішенням федерального уряду призупинити військову та цивільну службу з 01.07.2011 одночасно втратила чинність і обов’язкова участь у цивільному захисті як заміна цих служб. Для деяких добровольців це позбавило стимулу до співпраці у сфері цивільного захисту. Тому наші три оперативні підрозділи, які в основному складалися лише з добровольців, звільнених від служби у Збройних силах або цивільної служби, були змушені припинити свою діяльність вже 1 липня 2011 року.
Наразі всі підрозділи були розформовані. У 2025 році підрозділ з організації харчування був перероблений та створений за новою концепцією. З жовтня 2025 року він офіційно готовий до роботи. Підрозділи допоміжних організацій залишаються без змін. Однак у рамках реорганізації вони поступово перетворюються на нові, менші та гнучкіші підрозділи розміром з ескадрилью та отримують нове обладнання від міста.
Завдання цивільної оборони та захисту від катастроф з 01.10.1995 по 31.03.2015 виконувалися Управлінням громадського порядку, а пізніше — Управлінням правопорядку. Колишній підрозділ цивільної оборони у 2007 році було перейменовано на підрозділ захисту населення. Назва «Захист населення» відображає дедалі тісніший зв’язок цивільного захисту та захисту від катастроф у рамках спільної системи надання допомоги для захисту населення як у разі надзвичайних ситуацій у мирний час, так і в разі оборони.
З 1 квітня 2015 року пожежна служба Майнца виконує завдання цивільного захисту та захисту від катастроф.
У 2018 році існуючі сирени E57 були переведені на цифрову систему оповіщення через POCSAG (Post Office Code Standardisation Advisory Group = односпрямований протокол радіовиклику для передачі даних на пейджери). З 2023 року встановлюються нові електронні сирени. Їх також можна запускати через GSM (Global System for Mobile Communications = стандарт мобільного зв'язку для повністю цифрових мобільних мереж, який використовується головним чином для телефонії, а також для комутованої та пакетної передачі даних, а також коротких повідомлень) та радіо Tetra (= Terrestrial Trunked Radio = міжнародний стандарт цифрового транкінгового радіозв'язку, що забезпечує захищену від прослуховування комунікацію, групові виклики, передачу даних та високу надійність завдяки структурі стільникових мереж).
Командири та керівники пожежної бригади Майнца
1849–1865: майстер-сажотрус Карл Вайзер
1865–1875: Матіас Вайзер
1875–1881: директор пожежної служби Крістіан Вей
1881–1882: Карл Келлер (тимчасово виконуючий обов'язки)
1882–1902: архітектор Фріц Прикен
1902–1903: Карл Келлер (тимчасово виконуючий обов'язки)
1904–1918: інженер Антон Дарапський
1918–1920: Інспектор пожежної охорони Якоб Лейшнер (тимчасово виконуючий обов'язки)
1920–1943: Міський архітектор Альберт Ноель
1943–1945: Майор Ернст Кірхнер
1945–1956: Старший інженер пожежної охорони Леопольд Гланнер
1956–1958: Будівельний інженер Рудольф Акер
1959 - 1973: Пожежний інспектор Ернст Ульріх
1973 - 1980: Директор пожежної служби Ернст Хорнебер
1980 - 1996: Головний директор пожежної служби Готхард Пассет
1996 - 2002: Головний директор пожежної служби Отто Ауг
2002 - 2013: Головний директор пожежної служби Рольф Вахтель
2013 - 2014: Старший радник пожежної служби Бйорн Пацке (тимчасово виконуючий обов'язки)
2015 - 2024: Головний директор пожежної служби Мартін Шпер
2024–2025: Стефан Бехрендт (керівник відділу управління операціями та інспектор з пожежної безпеки та захисту від катастроф), Марк Юлігер (керівник відділу техніки) та Хольгер Хаген (керівник відділу профілактики пожеж)
з 2026 року: Старший пожежний інспектор, дипломований інженер Стефан Бехрендт














