Шановні гості, щиро вітаю вас на цьому чудовому ювілеї.
Для мене велика радість і честь виступити сьогодні з урочистою промовою — і насамперед особливо привітати деяких почесних гостей:
пана мера Стефана Хінца
, пані Фрідеріке Альмайєр, керівницю лісового управління, та заступницю директора Ніколь Фішер
, автора ідеї та творця талісмана «ЛЕННІ», графічну дизайнерку пані Лінду Зон з Природничого музею, а також лісівницю пані Марейке Аліке, яка створила
дерев’яну скульптуру «ЛЕННІ» за допомогою бензопили; пана Александра Меца з компанії «HolzImPuls», який як столяр втілив у життя виставкові ідеї музею та підтримує
нас як спонсор; інших спонсорів: Фонд «Budenheimer Volksbank», фармацевта д-ра Крістіана Беккера, «N’Eis» та сім’я Гілле з «Budenheimer Terrassen»
; д-р Вольфганг Ліхт як представник міждисциплінарного дослідницького проєкту Університету Майнца в 1987–1990 роках щодо екосистеми Леннебергвальд та подальший багаторічний співробітник, який працював над концепцією охорони Леннебергвальда
; пан Ганс-Юргена Дехента як багаторічного опікуна біотопу вапняних пісків між Майнцем і Бінгеном, до яких належить
Леннебергський ліс; пана Маркуса Алендорфа як 2-го голову Асоціації піших прогулянок та Леннеберга, а також правнука засновника асоціації Адама Аллендорфа, який також був
будівничим Леннеберзької вежі; представниць та представників Католицької та Євангелічної церков — Сігрід Кремер, Андреа Байнер та Штефан Фолькманн, а також представників пожежних
підрозділів; представників природоохоронних організацій NABU, BUND, GNOR, «Робоча група з питань довкілля Момбаха», «Товариство захисту
німецьких лісів», а також активні та колишні співробітниці й співробітники об’єднання, лісового управління та лісогосподарські підприємці, які працюють у Леннеберзькому лісі, разом із їхніми родинами, яких ми спеціально запросили, оскільки вони щодня підтримують або підтримували
наших співробітників у їхній відповідальній та, подекуди, небезпечній роботі в лісі; присутніх членів зборів об’єднання, волонтерів, які працюють у Леннебергвальді, та зацікавлених громадян
; а також присутніх представників преси.
Щиро вітаємо вас усіх, дорогі друзі Леннебергського лісу, шановні гості!
Якщо сьогодні прогулятися Леннебергським лісом, то насамперед бачиш одне: дерева.
Але якщо придивитися уважніше, можна побачити набагато більше: сліди воєн,
ліс з історією
, дюни, які тисячоліття тому приніс сюди вітер, та ліс, який раз по раз використовували, змінювали, пошкоджували й відновлювали.
А іноді можна побачити речі, які навіть не сприймаються як частина історії лісу: старий бункер для боєприпасів, вирву від бомби — або будівлю, яка сьогодні є нашим чудовим «Зеленим будинком».
Ліс Леннеберг — це ліс з історією.
Сьогодні ми святкуємо одну дуже особливу частину цієї історії: 75 років існування об’єднання з охорони Леннебергського лісу.
Сьогодні ми відзначаємо рішення про те, що цей ліс має залишитися. І це не було само собою зрозумілим.
Давайте на мить повернемося у 1951 рік:
Майнц ще сильно постраждав від війни. Житла не вистачає. Нужда велика. І водночас цей ліс виставлено на продаж.
Рішення 1951
року Сім’я Вальдтгаузен хоче продати ці ділянки. Тож постає питання, яке сьогодні здається нам само собою зрозумілим, але тоді було далеко не таким очевидним:
чого вартий цей ліс — і для чого його слід зберегти?
1 квітня 1951 року місто Майнц та тодішні округи Майнц і Бінген заснували спеціальний об’єднання та викупили лісові ділянки, що перебували під загрозою. Таким чином було збережено приблизно третину всього лісу.
На це було виділено 500 000 марок.
І це також є примітною історією: на той час спеціальний союз сам не мав цих коштів. Їх довелося авансувати деревообробному підприємству з Бінгена. Погашення відбулося пізніше у вигляді поставок деревини з Леннебергського лісу.
Збереження лісу тоді не було само собою зрозумілим. Це було свідоме рішення.
Люди, які прийняли це рішення, не могли знати, як виглядатиме ліс через 75 років. Але одне вони знали напевно: якщо цей ліс колись зникне, то він просто так не повернеться.
І тому створення об’єднання донині є справжнім щастям для Майнца, для регіону — і для всіх людей, які люблять цей ліс.
Історія Леннебергського лісу, звісно, почалася не лише в 1951 році.
Вона сягає тисячоліть у минуле. Перші сліди людської діяльності тут з’явилися вже близько 15 000 років тому.
Ліс пережив багато чого. Тут були римляни. Тут були франки. Карл Великий полював у цьому регіоні. Вугільники виробляли деревне вугілля. В лісі паслися вівці та кози. Солдати марширували крізь нього. А сьогодні сюди приходять люди, щоб прогулятися, походити в гори чи побігати — представники всіх вікових груп.
15 000 років історії
. Ліс постійно змінювався. Але попри всі зміни є дещо, що залишається незмінним:
ми залежимо від цього лісу — і несемо за нього відповідальність.
Ця відповідальність неодноразово випробовувалася протягом останніх 75 років.
У перші десятиліття головним завданням було відновлення лісу, пошкодженого війною та вирубками.
У 1970-х роках до цього додався відпочинок на природі — з ігровими майданчиками, навісами, лавками, навчальною лісовою стежкою та тренажерною доріжкою.
У 1980-х роках у центр уваги вийшли відмирання лісу та забруднення навколишнього середовища. Потрапляння азоту та кислотні дощі завдавали шкоди лісу, до цього додалися лісові пожежі, короїди та інші пошкодження.
Дослідження та охорона природи набули більшого значення.
75 років завдань та відповідальності
У 1996 році весь Леннебергвальд отримав статус природного заповідника, пізніше до цього додалися статус FFH та статус заповідника для охорони птахів.
Якщо розглянути ці 75 років, можна простежити певну еволюцію:
− У 1951 році головним завданням було збереження лісу.
− Потім йшлося про його відновлення.
− Пізніше все більшого значення набувало прагнення зрозуміти та захистити ліс.
− А сьогодні головне — підготувати його до мінливого майбутнього.
Щороку ліс відвідує близько мільйона людей. Це робить його одним із найвідвідуваніших лісів Німеччини.
Тут прогулюються. Тут бігають. Тут граються діти. Тут навчаються шкільні класи. А для багатьох мешканців Майнца та регіону ліс Леннеберг — це рідний дім.
Ліс для 1 млн людей
Адже ліс, який відвідує мільйон людей, не можна просто залишити напризволяще.
Його потрібно захищати, забезпечувати доступ до нього та зберігати як середовище існування для рідкісних видів.
Збереження та відновлення лісових масивів мають узгоджуватися з охороною природи та організацією рекреації.
Баланс. Це, мабуть, одне з найважливіших слів для майбутнього Леннебергського лісу.
Сьогодні цей баланс піддається випробуванню новим великим викликом: зміною клімату.
Лісові пожежі останніх тижнів ще раз наочно продемонстрували нам те, що ми вже спостерігали у 2018–2020 роках: Екстремальна посуха. Спека. Бурі.
Зміна
клімату. Зламування гілок під вагою снігу. Короїди. Найвища небезпека лісових пожеж.
І тому ми — об’єднання, до складу якого з 1998 року входять місто Майнц та громада Буденхайм, — сьогодні також мусимо приймати рішення на майбутнє.
Йдеться про те, щоб зробити ліс стійкішим до спеки та посухи, збільшити частку різноманітних листяних лісів і водночас зберегти його особливу природу.
Саме тому сьогодні в Леннебергському лісі ведуться інтенсивні наукові дослідження.
На ділянках постійного спостереження спільно з науковими установами досліджується, які місцеві породи дерев здатні пристосуватися до тепліших і сухіших умов.
Досвід, отриманий у нашому лісі, згодом може стати у нагоді й іншим лісам.
Це особлива роль для лісу, що розкинувся біля воріт Майнца.
Але одних знань недостатньо. Люди мають зрозуміти, чому цей ліс такий особливий.
І тому я дуже радий, що сьогодні ми можемо відкрити новий виставковий зал у «Зеленому домі». Я дуже вдячний Природничому музею за співпрацю та підтримку.
Щороку в Леннебергському лісі відбувається близько 120 заходів. Школи, дитячі садки та сім’ї знайомляться тут із лісом.
Це більше, ніж просто інформація. Це захоплення природою. А захоплення часто є першим кроком до відповідальності.
Коли ми сьогодні святкуємо 75-річчя об’єднання, то святкуємо не лише установу.
Ми вшановуємо людей. Людей, які приймали рішення. Людей, які працювали там, у лісі; людей, які досліджували, планували та пояснювали.
Ліс як місце
навчання. Дякуємо багатьом людям, які доглядають за стежками, садять дерева, контролюють території, організовують заходи та інформують відвідувачів.
Багато з вас сьогодні тут. Наша подяка всім вам.
Адже ліс росте повільно. Але для охорони лісу потрібні люди, які щодня працюють над цим.
Засновники об’єднання у 1951 році прийняли рішення на майбутнє.
Сьогодні ми знову стоїмо перед таким рішенням. Тоді йшлося про те, щоб зберегти цей ліс від іншого використання. Сьогодні йдеться про те, щоб допомогти йому пережити час, коли змінюються кліматичні та екологічні умови.
Виклик інший. А відповідальність — та сама.
Далі
разом. І цю відповідальність ми можемо нести лише разом.
Разом із людьми, які тут живуть. Разом із людьми, які тут працюють. Разом із наукою, лісовим господарством та природоохоронцями. І разом з усіма, хто просто любить цей ліс.
Можливо, дехто з вас ще пам’ятає Луїджі — вовка, який загинув у 2020 році на автомагістралі А60 і якого сьогодні можна побачити в Музеї природної історії. Його історія особливим чином пов’язана з нашим сьогоденням: після приблизно 200 років у нашому регіоні знову з’явився вовк. Цей вовк нагадує нам, що природа змінюється; що види зникають і знову повертаються. Що кордони не такі чіткі, як ми, люди, їх проводимо на карті.
Ми не знаємо, які тварини будуть бродити лісом Леннеберг через 25, 50 чи 75 років. Але сьогодні ми можемо вирішити, який ліс ми їм залишимо.
Це наше завдання. І це наша спільна відповідальність.
Вовк Луїджі та завершення
Тому я бажаю об’єднанню з охорони Леннебергського лісу з нагоди його 75-річного ювілею й надалі мати мужність приймати правильні рішення.
Щоб і в майбутньому багато людей могли сказати: «Цей ліс — це дар».
Щиро вітаю з 75-річним ювілеєм!